Літературно- мистецький вечір поезії:"Соколиний лет поета"

Народився в селі Сокіл Рожищенського району на Волині. Дід і батько його були сільськими ковалями. Дід був справжній маестро молота і смичка. Вдень він працював важким ковальським інструментом, а ввечері брав до рук тонкостінну скрипку. Після війни, закінчивши Луцьку середню школу робітничої молоді, О. Богачук вступив на історико-філологічний факультет до Луцького педагогічного інституту імені Лесі Українки. В інституті бере активну участь у літературному житті, починає публікувати вірші. У 1958 році, у рік закінчення інституту, вийшла його перша поетична збірка «Незабутнє». Цю книжку досить доброзичливо зустріла критика. Через рік виходить друга збірка поета «Вересневий грім», яка, на думку критика Степана Крижанівського, стала подією в українській літературі.
Після закінчення інституту Богачук кілька років працював у районній газеті. Працював також у газеті "Радянська Волинь".За характером своєї роботи часто зустрічався з людьми, пізнавав життя у всіх його вимірах. Вже пізніше, працюючи старшим редактором обласного управління у справах преси, Олександр Богачук видає третю, невеличку за обсягом, але вагому за змістом поетичну збірку з категоричним імперативом у назві «Ні!».

Так і залишилось на стіні        Випечене кров’ю слово — «Ні!»

Згодом одна за одною з'являються на світ книжки: «Зелене руно», «Золота жінка», «Крик попелу», «Стогін землі».  У 1984 році виходить пісенний збірник — «Світи мені, Дніпре». В цьому ж році автор видає збірку поезій «Горно».
 У 1988 році виходить остання збірка поета «Цвіт роси». 18 травня 1994 року Олександр Теофілович помер у Луцьку, залишивши нам велику поетичну спадщину. Похований на місцевому кладовищі у Луцьку.
В бібліотеці був проведений  літературно-мистецький вечір поезії:" Соколиний лет поета",користувачі ознайомилися з викладкою літератури:"Письменники рідного краю".

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Борис Грінченко-педагог, письменник, науковець

Борис Грінченко жив і працював у XIX столітті, але його діяльність і творча спадщина як ніколи актуальні сьогодні. Хто ж він за переконаннями, покликанням, професією, чому його ім'я вимовлялося багатьма поколіннями людей і вимовляється нині з щирою повагою і глибокою пошаною?
Борис Дмитрович Грінченко народився 9 грудня 1863 року на хуторі Вільховий Яр (Харківщина) в дрібнопомісній дворянській родині.
У батьковому домі була велика бібліотека і здібний хлопчик, який п'яти років навчився читати і писати, виховувався на кращих зразках світової художньої літератури. Світогляд й естетичні смаки Бориса формувалися під впливом творів В.Скотта,   Байрона, А. де Віньї,   В. Гюго, М. Гоголя, О. Пушкіна, М. Некрасова, О. Кольцова. Вирішальним для долі Бориса Грінченка як письменника стало знайомство з творами Тараса Шевченка, які він прочитав ще учнем Харківської реальної гімназії й під впливом яких почав писати українською мовою.
Важливе місце у цій програмі надавалося книжкам для народу, зокре­ма для дітей. У Харкові письменник видає три книжки для народного читання — художні «Бідний вовк», «Два товариші» і науково-популярну брошуру «Про грім та блискавку». Грінченко мріяв скласти таку популярну бібліотеку для простих людей, яка б допомогла здобу­ти хоча б елементарну освіту. 
 Працюючи вчителем більше десяти років (1881 — 1893), глибоко вивчаючи історію педагогіки, Грінченко пише низку статей про школу і для школи, надзвичайно потрібних у той час. Він є також автором «Української граматики до науки читання й писання» зі статтею для вчителів і прописами, першої книжки для читання в школі «Рідне слово», яку він написав разом із дружиною М. М. Грінченко  . Ці підручники неодноразово перевидавали і до сьогодні не втратили своєї цінності, як і педагогічні погляди Грінчен­ка — палкого прихильника освіти, поборника викладання рідною мовою.
Утверджується Б. Грінченко і як письменник. Він публікує по­етичні збірки — «Пісні Василя Чайченка», «Під сільською стріхою», «Під хмарним небом», пише десятки оповідань — «Екза­мен», «Без хліба», «Сама, зовсім сама», «Сестриця Галя», «Дядько Тимоха», «Ксеня», «Хата», «Каторжна», «Серед чужих людей» та ін., дві повісті з життя інтелігенції — «Сонячний промінь» і «На розпутті», працює над драмами.
Щира дружба зв'язувала Грінченка з Михайлом Коцюбинським, Володимиром Самійленком, які жили тоді у Чернігові; листувався він із Іваном Франком, Михайлом Павликом, Павлом Грабовським, збірку якого — «Кобза» — видає 1898 р. у Чернігові. У цей час виходять друком поетична збірка Грінченка «Пісні та думи», збірки оповідань «Хатка в балці», «Оповідання», драми «Ясні зорі», «Сте­повий гість», «Серед бурі» та інші твори.
Деякий час він займається лише літературною роботою. Пише дві повісті  «Серед темної ночі» і «Під тихими вербами», оповідання «Покупка», «Палії», «Як я вмер», низку поетичних творів.
 Грінченко уклав чотиритомний «Словарь української мови», який, як і його мовознавчі студії «Огляд української лекси­кографії», «Три питання нашого правопису» та інші, не втратили своєї наукової цінності й сьогодні.

Помер письменник 6 травня 1910 ро­ку в м. Оспедалетті. Тіло його перевезено до Києва й поховано на Байковому кладо­вищі.  Труну з тілом Бориса Грінченка несли на руках від Володимирського собору до Байко­вого кладовища.
 У збірці віршів Мак­сима Рильського «На білих островах» є вірш «Після похорону», навіяний цією подією, з промовистими рядками:
                                          Дзвеніли дзвони і гули
                                         Як ми труну твою несли,
                                          Дзвеніли і гули...
Щирий жаль з приводу тяжкої втрати висловив і відомий поет Олександр Олесь у вірші «Б. Грінченкові», додавши, що біль від втрати перемагають сподівання безсмертності діянь письменника і громадянина, продовжених іншими, наступними поколіннями .
Борис Грінченко увійшов в історію, культуру, літературу Ук­раїни як оборонець її надбань, інтересів. У нього і літературний псевдонім був промовистий, символіч­ний — «Вартовий» — той, хто стоїть на сторожі, оберігає, охороняє.

 

В бібліотеці була проведена літературна година:"Борис Грінченко-педагог,письменник,науковець",а також  користувачі бібліотеки  переглянули  відеофільм:"Борис Грінченко"та ознайомилися з  творами великого педагога та літературою про його життєвий та творчий шлях, представленими на   тематичній поличці :"Борис Грінченко-педагог,письменник,науковець"

4 грудня - Введення, або "Третя Пречиста"

Четвертого грудня відзначаємо свято Введення в храм Пресвятої Богородиці - "Введення", або Третю Пречисту.
У Святому Євангелії нічого не згадується про подію Введення в храм Пресвятої Богородиці. Це свято, як і свято Різдва (Друга Пречиста) й Успіння Божої Матері (Перша Пречиста), засноване на традиціях Церкви та на апокрифах. Ці джерела подають, що батьки Пресвятої Богородиці св. Іоаким і Анна, будучи бездітними, дали обіцянку, що якщо в них народиться дитя, то вони віддадуть її на службу Богові у Єрусалимський храм. Господь Бог вислухав їхні молитви і дав їм доньку. Коли Марії виповнилося три роки, батьки привели її до храму і віддали в руки первосвященика Захарії, батька св. Івана Предтечі. Тут Пресвята Богородиця перебувала тривалий час аж до заручин зі св. Йосифом.
У календарному циклі українського народу це свято завершує осінній сезон і починає зимовий. Головною метою святкувань цього дня було накликати багатство та добробут на майбутній рік.
Як на Різдво і Великдень, хто перший вранці на Введення прийде до хати, той буде першим «полазником» - тим, хто приносить добро чи якесь лихо - на новий господарський рік. Тому сусіди стримуються заходити на Введення зрана до чужої хати, щоб потім не було нарікання, що то вони принесли нещастя. Коли першим до хати увійде молодий гарний чоловік, а ще й з грішми, то добра ознака: весь рік у хаті всі будуть здорові і вестимуться гроші. Якщо ж увійде старий та немічний, а ще бідний, то і хворі в хаті будуть, і злидні заведуться. Найгірше ж, переказують люди, як зайде першою до хати стара жінка - "то вже добра не жди". Недобре також, якщо хтось із із сторонніх приходить в цей день щось позичати.
Початок нового господарського року у введенських повір'ях виступає виразно: до Введення можна копати лопатою землю, а від Введення до Благовіщення не можна, бо земля спочиває і на літо сили набирає: жінки запасаються глиною до Введення. Від Введення до Дев'ятого четверга (після Різдва Христового) не годиться бити білизну на воді праниками, бо то, мовляв, шкодить ниві та може влітку навести бурю на поля. З цих самих мотивів, а ще через зневагу від людей, треба й коноплі потерти до Введення.
Вночі проти Введення подекуди дівчата святили воду ще дохристиянським звичаєм: брали воду в такому місці, де сходяться три струмки, проливали воду через полум'я так, щоб вона проходила поміж двома вогнями, і потім уживали тієї води проти хвороб, від зурочення та на любовні чари. По півночі жінки сідали голі на порозі і пряли самосівні коноплі, щоб «прядиво пішло на руку». Обсипали того дня корови сім'ям і мастили маслом вим'я, щоб давали багато молока, і обкурювали їх, щоб ніхто не міг того молока відібрати.
Як із іншими великими річними святами, і це свято пов'язувалося з культом померлих: "На цей день Бог одпускає праведні душі подивитися на своє тіло, тому воно називається Видінням (народна етимологія, що Введіння — «видіння»), що душа бачить своє тіло".
В цей час в Україні вже зазвичай випав сніг, тому кажуть: "Третя Пречиста снігом покриває".

Народні прикмети:

• Скільки на «Введення» води, стільки на Юрія трави.
• Як горобець нап'ється на Введення в бичачім сліду води, то напасеться худоба до Юрія (6 травня) трави.
• Як буде на Введення в сліду вода, то на Юрія трава.
• Як є на Введення вода, то буде в мисці    молоко.
• Як Введення мостить мости, а Микола забиває гвіздки, то люта зима буде.
• Введенські морози ще зими не роблять.
• Як ляже глибока зима, то готуй глибокі закрома.

Користувачі  бібліотеки  ознайомилися з викладкою літератури:" Третя  Пречиста  снігом покриває"

 Вечір-реквієм:"Розгойдані дзвони пам'яті."

Героїчна і водночас трагічна історія України. Вона знала багато важких часів – стихійні лиха, війни, соціально-політичні заворушення та інші негаразди спричиняли різні кризові явища.  Україна вперше пережила штучний голод.

В Україні стало можливим говорити про Голодомор після грудня 1987 року. І тільки через дев’ять років, 26 листопада 1998 року, Указом Президента України було встановлено День пам’яті жертв Голодомору (кожна четверта субота листопада).

Голодне лихоліття 33-го – не просто історична минувшина, а незагойна фізична і духовна рана українського народу, яка пекучим болем пронизує пам’ять багатьох поколінь. Сьогодні треба говорити про минуле задля майбутнього, адже безпам’ятність породжує бездуховність, котра, наче ракова пухлина, роз’їдає тіло й душу нації – перекреслює її історію, паплюжить традиції й руйнує соціокультурну само бутність народу.  

До 80-річчя  Голодомору  відбувся вечір-реквієм «Розгойдані дзвони пам'яті». Мета   заходу -  вшанувати  пам’ять  про тих, хто загинув у ті страшні часи, знати масштаби трагедії, внаслідок якої в мирний   час   загинули  мільйони  українців.  Голод не  був наслідком стихійного лиха, посухи чи неврожаю, а  мав суб'єктивну  причину - злу волю купки вождів.

Пом’янемо мільйонні жертви,

Які голодом   винищив кат.

                    В тридцять третьому році  що вмерли,

 І лишились лежать коло хат.

  До Дня пам’яті жертв Голодомору та політичних репресій  присутні  ознайомилися з викладкою літератури:«Голодомор 1932-1933рр.:вимогливий погляд історії»,   на якій  представлено документи, фотографії та публікації про геноцид української нації, спогади і свідчення очевидців.

  Змістовний огляд літератури «Голодомор мовою фактів» про ті страшні часи лихоліття провела зав.бібліотекою Лебедич М.К.

  

28 жовтня - День визволення України від фашистських загарбників.

 

28 жовтня - День визволення України від фашистських загарбників. 

     День визволення України від фашистських загарбників відзначають 28 жовтня.

Цей день було засновано згідно з Указом Президента "Про День визволення України від фашистських загарбників" від 20 жовтня 2009 року "з метою всенародного відзначення визволення України від фашистських загарбників, вшанування героїчного подвигу.

Під час Другої світової війни 1941-1945 років саме на території України відбулися ключові битви за визволення Європи від фашизму. Після Сталінградської битви (листопад 1942 року - лютий 1943 року) хід війни докорінно змінився. Перші населені пункти України на східному Донбасі були звільнені у грудні 1942 року. Остаточне визволення українських земель почалося під час Курської битви (5 липня - 23 серпня 1943 року). 23 серпня війська Степового фронту звільнили Харків. Протягом вересня-жовтня 1943 року тривала героїчна битва за Дніпро, уздовж якого німці намагалися створити неприступну лінію стратегічної оборони. Кульмінацією битви за Дніпро стало визволення Києва від гітлерівців.

   Завершила визволення України Карпатська операція, що розпочалася 9 вересня 1944 року. 27 жовтня 1944 року було звільнено Ужгород, 28 жовтня радянські війська вийшли на сучасний кордон нашої держави.

У цей день традиційно вшановують пам'ять воїнів, які загинули в боях за визволення України та населення, яке постраждало від дій фашистських окупантів.

    В бібліотеці  була проведена   історична година :"Славі не меркнути  - подвигу  жити."  Із вступним словом виступила вчитель   історії Костів  Юлія Василівна,  огляд літератури  провела  Шадура Людмила Петрівна:"Волинь в грізні роки  війни(1941-1945)" Користувачі бібліотеки ознайомилися з  викладкою літератури :" Із книжок про війну, про бої ми читаємо,"  переглянули фільм  " Звільнення України."

 

 

Екскурсія до бібліотеки

Осінь - це пора екскурсій у бібліотеку для нових читачів. Так, у бібліотеці  була проведена екскурсія для учнів 1 класу, які вперше прийшли у нашу бібліотеку.

                 Завідуюча бібліотекою провела захоплюючу розповідь про бібліотеку, правила користування, ознайомила з навчальною літературою, довідниками, енциклопедіями, періодичними виданнями. Бібліотекар наголосила, що учням необхідно дружити з книгою, а також запропонувала скористатися новою привабливою послугою - безкоштовним Інтернетом.

                Учні пройшли залами бібліотеки,  ознайомилися з книжковими виставками. В кінці  заходу   провела з дітьми цікаву  літературну  вікторину  «Шляхами казок».

На завершення екскурсії всі бажаючі стали користувачами бібліотеки.

Козацтво - душа України, її надія і оберіг.

Козацтво - душа України, її надія і оберіг.

 

День українського козацтва відзначається щорічно 14 жовтня в день свята Покрови (згідно Указу Президента України від 7 серпня 1999р.)З давніх-давен Пречисту Богородицю козаки вважали своєю покровителькою. Ця традиція належно підкреслює велике історичне значення козацтва в боротьбі за утвердження української державності та суттєвий внесок у сучасний процес державотворення. Епоха козацтва створила багатогранну, глибоку духовність, що стала гордістю і окрасою української культури. Козаччина завжди була однією з найяскравіших сторінок української історії, на славних прикладах якої виховалося почуття національної самоповаги багатьох поколінь українців. Козацтво — звитяжна історія і велика гордість нашого народу, душа України, її надія і оберіг.

День Покрова, 14 жовтня, святкується в усіх козацьких громадах світу дуже урочисто, з молебнем про живих, з панахидами про тих, хто відійшов в інший світ, з урочистими загальними зборами козаків, з загальними трапезами. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

У нашій бібліотеці до цього свята  відбувся дитячий ранок "Козацтво - душа України ,її надія і оберіг". Користувачі бібліотеки мали змогу переглянути  фільм "Історія  козацтва" ,  а також ознайомилися з викладкою літератури:"Козацькому роду нема переводу".