Назва " Дубище," напевне, пішла від могутнього дерева дуба - символу сили та довголіття.Його стовбур досягав кількох метрів у діаметрі , а крони такі густі, що через них і дощ не досягав землі. Ріс дуб недалеко від річки Стир, на тому місці тепер знаходиться школа і бібліотека. В далеку давнину під великим деревом відпочивали чумаки, робили привали люди,які тягнули по Стиру баржі з вантажем, ховалися від спеки і дощу подорожні.
А в іншій легенді говориться, що давним -давно подорожуючий вельможа присів відпочити під великим деревом (їх там росло багато).Тоді він і вигукнув;"Ну й дубище". Навколо панувала прекрасна природа. На десятки кілометрів простяглись мішані, хвойні, листяні ліси, а над річкою Стир росли верболози і тягнулися луки з соковитою травою.Села тут не було. "Предком" села Дубище було Старе Дубище, розташоване понад річкою Стир до впаду річки Конопелька. Це була німецька колонія.Біля будинків люди садили вишні, яблуні,бузок.Ще й зараз можна побачити залишки цих садів.
Значні для селища історичні події
Вперше
згадується у 1322 році. Вся територія перебувала під володінням Люберта
Гедиминовича, який 1340 року стає князем землі волочиської. Князь Люберт наділяє волинських владик
маєтками, серед яких було й Дубище. Воно знаходилося за 4 км. на південний схід
від Рожищ. В с. Дубище знаходився
Віденський монастир. Місце для монастиря було вибрано дуже вдало. Круті
береги Стиру і Конопельки прикривали всякий доступ до нього із заходу і
півночі, а з півдня і сходу була обитель обведена високим земляним валом. Цей пустинний монастир залишався й
літньою резиденцією для волинських
владик. Навколишня місцевість ще й в наш час зачаровує кожного хто душею
доторкнеться до неї, а в ті часи це був один із наймальовничіших куточків Надстир'я.
У центрі
цього підвищеного чотирикутника, висотою до 15 м. над рівнем води, на березі Стиру і
Конопельки вибудували іноки дерев'яний храм в ім'я Введення Пречистої Богоматері
вівтарем на схід, прикрасили його мистецькими роботами волинських майстрів. З північної сторони від монастирської церкви були споруджені дерев'яні житлові і господарські будівлі. За вівтарем храму знаходилось
монастирське, а пізніше парафіяльне кладовище с. Дубище.
По річках
Стир і Конопелька вирушали ченці до сіл і містечок, в яких проводили місіонерську
діяльність, навертали поліщуків до Віри Христової. В XIV - XV ст. Віденський монастир був значним осередком духовного життя в цьому регіоні Надстир'я. В XVI
ст. наступає його занепад, а опісля повне знищення. Луцькі владики, прямі його власники,
поступово опускались і дбали більше про земне, а не небесне. З актів ревізії
Луцького замку 1545 року вимальовується
тогочасний стан самої обителі, початок її занепаду, моральне опустошіння тих хто стояв біля її керма: «..
.монастир на ім'я Дубищо Введення Пречистої, в яким був ігумен, а також
здавен є добре господарство, а тепер цей
монастир владика Луцький відає і тільки одного священика в ньому тримає,
а хвали Божої, як в старовину, не має, бо людей
того монастиря і всі пожитки повідують, на себе обернув
владика іще вони люди монастирські до нас приходили з великими кривдами і
утисками жадаючи ласки і захисту господарського...». З подальших сторінок цього
документа дізнаємося, що самими владиками луцькими обитель була приречена:
«...монастир в Дубищу був знищений зовсім - монахів розігнано, келії попалено'
на поташ. Селяни скаржилися на забрану в них худобу, збіжжя, речі...».
Смертельний удар цій раніш
процвітаючій православній обителі нанесено було після смерті луцького владики
Івана Красинського-Барзобагатого. Всі багатства монастиря село Дубище з людьми
перейшли до його небожа, який перетворив святу обитель у свій маєток попередньо
розігнавши ченців. Недоторканим лишався
монастирський храм Введення Пречистої Богородиці, який ще довгий час служив як
парафіяльний для селян Дубища
і навколишніх сіл. За рахунок поховань вірних розросталось і колишнє монастирське кладовище за вівтарем храму.
У кінці XVIII ст. монастирська церква була доведена до аварійного стану і загинула, стерта часом і
людською байдужістю. По перенесенні села Дубище
південніше річки Конопельки на сучасне місце.
Монастир заростав, а на кладовищі губились всякі сліди могил. У 20-х
роках польські колоністи перетворили кладовище в сінокіс, а за «світлих» радянських часів закінчилось його
руйнування. Нині монастирське кладовище опинилось на задвірку
птахофабрики місце якої було вибрано не випадково,
а щоб навіки затерти сліди святині. Під час будівництва фабрики у 80-х роках колишній монастир було перетворено в
кар'єр і сотні людських черепів та кісток стали фундаментом ще однієї «стройки
комунізма».
Після
Люблінської унії 1569 р. - у складі Польщі. Є відомості про те, що від 1569 р.
село належало маршалку Петру Богдановичу Загоровському. Населення Дубищ брало участь у
визвольній війні під проводом Б.
Хмельницького. За Андрусівським перемир'ям у 1667 р. відійшло до Польщі. Після третього поділу Польщі у 1795 р. приєднано
до Росії. Старе село Дубище, на відміну від теперішнього, тягнулось понад
річкою Конопелькою від Введенського
монастиря з заходу на схід і лише в І пол. минулого століття було
переміщене на південь за бажанням селян-кріпаків, яким було ближче до панської землі. Як свідчать
документальні джерела держархіву Волинської області (ф.35, оп.5,
спр.252, арк.31) станом на 1793 рік було тут 10 дворів 71 житель. Першим випробуванням для дубищан
після включення до складу Росії була
російсько-французька війна 1812 року. На правому березі річки Стир російські
війська тримали оборону. У боротьбі з завойовниками взяли участь і жителі села.
Російський царизм нічого не
зробив для поліпшення становища народних
мас, зокрема кріпаків. Земля залишалася в руках поміщиків, які експлуатували працю селян. При царизмі в селі
налічувалось 7 господарств. Після реформи 1861 р. становище селян не змінилося на
краще.
Під час
Першої Світової війни (1914-1918 рр.) населення зазнало нових бідувань. Цілі
сім'ї вимерли від тифу. У липні 1916 року російські війська, здійснивши Луцький прорив,
визволили Рожище і Дубище. Майже два десятиріччя поневірялося населення.
З вересня 1920 р. по вересень
1939 р. Дубище перебувало в складі Польщі.
Старе село почало відмирати. За свідченням старожилів, першим побудував житло недалеко від старого дуба хтось з
Катеринюків, Фірчуків чи Герасимчуків. Зробити це було нелегко. Потрібна
фізична сила, щоб розчистити місце, обробити землю. Проте, завдяки терпінню і
праці, труднощі були подолані. Почалось
заселення. Воно простягалось від Карпця Степана до річки Шумок (сучасна назва
Пруднік). Будинки були в основному дерев'яні, вкриті соломою, лише одна
хата (цегляна) у Фірчука Івана, по-вуличному
його кликали Музичко. Зимою під вікнами робили загати, щоб зберегти
тепло. Хати замикались на засув (обертали один раз дерев'яним ключем). Як йшли
з хати - ключ ставили зверху на засув. Ніхто не боявся
злодіїв, бо що могли ті знайти в хаті? У 20-х
роках за часів панування буржуазної Польщі уряд проводив політику національного
гноблення українського населення. На низькому рівні була освіта та охорона
здоров'я, навчання рідною мовою заборонено. Вчитися могли лише діти заможних
батьків. У селі існувала приватна школа, а семирічна (польською мовою) навчання
діяла в сусідньому селі Вовнянка. Директором був Коржан, а вчителем - Марія
Ожган.
У 1935 році через необережність одного господаря, який
курив папіросу, загорілася
солома, зірвався сильний вітер і пожежа знищила всі будинки на лівій
стороні села. Залишилась лише цегляна хата. Люди, хто як міг, почали будувати
село по хуторах і в Ретівці (це теперішнє село Єлізаветин). До села входило
два хутори: Заволочки і Василівка та
польська колонія. Хутір Заволочки
був розміщений в районі бригади і проживало в ньому 8 сімей(Фірчук Василь,
Фірчук Петро, Герасимчук
Віра, Мороз Григорій,Герасимчук Павло,
Герасимчук Василь, Катеринюк
Олександр, Фірчук Василь).
Хутір Василівка розміщений під лісом в сторону села Ольганівка. Там
проживало 7 сімей (Єпішев Іван, Єпішев Григорій, Тарасюк Афанасій, Любода
Пилип, Герасимчук Іван,Рудь Степан).Польська колонія була розміщена в
сторону с. Рудня за сьогоднішнім сміттєзвалищем. Там проживало 22 сім'ї
(Блащук, Бондарчук Микола, Комар Іван, Панасович Микола, Кравчук Степан,
Дзядко, Єфремов М., Черніцький Степан, Вінічук Остап, Тупало Марія, Рак Степан,
Олійник Меланія, Дзкфа, Герасимчук Алам, Герасимчук Григорій, Дудко Олександр,
Кондратюк Вінеамін, Максимюк Іван, Романюк
Єлена, Романюк Іван).
На сучасній вулиці Піонерська проживало 3 сім'ї (
Герасимчук Зінаїда,Катеринюк Василь, Герасимчук Меланія), а на вулиці Зелена
- 27 сімей(Катеринюк
Степан, Цегловська
Саверія, Катеринюк Микола,
Швець Микола, Приймак Василь,
Кожан Дмитро, Фірчук Марія, Катеринюк Василь, Каліш
Йосип, Катеринюк Іван,
Катеринюк Петро, Катеринюк
Сергій, Морозюк Іван,
Фірчук Іван, Фірчук
Лукаш, Васильчук Магда, Фірчук
Степан,
Овадюк Тетяна, Карпець Степан, Овадюк Купріян, Бичак, Медвідь Іван, Вуйцяк Микола, Левчук, Зажицька Олена,
Величко Мотря).
Село Дубище належало до Єлізаветинської с/ради. Займалися одноосібним господарством. В більшості люди мали
вуличну кличку. Єпішев Гріша був лісником, вважався сільською
інтелігенцією. Єпішев Іван мав свою молочарню, куди кожна сім'я змушена здати
150 літрів молока, згідно встановленого
податку. Там частково воно перероблялося - відправляли в Рожище. Мірчук
Іван, за прізвиськом Музичко, займався пошиттям та ремонтом взуття. Герасимчук
Надія Сергіївна, Отто Євгенія Василівна, Катеринюк Антоніна Семенівна,
Васильчук Валентина Афанасівна займалися ткацтвом. Мар'яшин Ванька гарно шив
одяг, а Карпець Микола Степанович робив
міцні, красиві вироби з лози. Столярні вироби виготовляв Фірчук Василь
Семенович. Петро Єпішев любив музику, грав, а пізніше став знатним
музикантом у Рожищі.
На березі річечки Шумок (нині Пруднік), яка впадає в річку Стир, працювали
млин, цегельня, а згодом діяла артіль, де проводили заготівлю торфу. Це була
трудомістка робота: спеціальним ножем-лопатою нарізали брикетики. Це робили два
чоловіки: один нарізає, другий відбирає і складає для подальшої сушки. На
протязі кількох днів він сохне. Таким торфом опалювали грубки своїх помешкань.
У роки війни ( 1941 - 1944 рр.) великих боїв в селі
не було. Проте хвиля тяжких часів не оминула село. По одну сторону річки Стир
в с. Топільно були
розміщені німецькі війська, а в с. Дубище наші війська тримали оборону. В селі
на Заволочках розташувався підрозділ радянської армії. Зокрема спеціалісти
радіозв'язку знаходилися в будинку Фірчука Василя. Штаб знаходився в Єпішева
Івана. Солдати-розвідники - в будинку Герасимчук Віри, навколо її хати були
викопані окопи, а попід підвалом -вхід у будинок. У селі розміщався Запасний
полк. Події відбувалися в лютому 1943 року,
коли німці почали відступати. Солдати, які знаходилися в лісі, просили
наблизитися до хатів і відпочити або йти в наступ. Проте наказу
ще не було. Ввечері солдати відпочили, а на
світанку пішли в наступ, звільняючи територію від німецьких загарбників. Більше
боїв тут не було. В 1942-1943 рр. німці
почали вивозити молодих дівчат, хлопців до Німеччини. Було вивезено
Карпця Миколу Степановича і Овадюк Єву Степанівну. Хоч важко було, але доля
повернула їх додому після війни.
Пізніше почалося мародерство і
арешти людей, які йшли за вільну Україну. Жили люди впроголодь. По хуторах
світла не було. Це пізніше купували в Рожищах керосин і заливали в лампи.
З війни стали повертатися чоловіки. Бойовий шлях війни
пройшли наші земляки: Фірчук Гнат
Васильович повернувся без ока (його оперували у Двінську) та Козак Йосип Гнатович (нині вони покійні). На жаль, не судилося повернутися додому Герасимчуку Федьку
і Павлу, які загинули і поховані в Естонії. Війна закінчилася. У 1946 році
почалось переселення. Поляки, які жили в селі, виїхали в Польщу, залишаючи
житло, а з Польщі переселенці стали заселятися в запустілі хати, яких не
вистачало. І знову настали важкі часи, через те що корінні жителі прийняли
переселенців в свої помешкання. Прийшлося
пережити недоїдання, холод, різні інші незручності, поки вони знайшли
для себе притулок.
Згодом розпочалась колективізація
сільського господарства. Людей примусово записували в колгосп, куди потрібно
було здавати коні, сільськогосподарський
інвентар (плуг, віз, борони, сівалки). В залежності від кількості землі,
яку мали в своєму господарстві, люди сплачували податок зерном, курячими
яйцями, молоком, м'ясом, вовною, бо все в господарстві було переписане. В 1947
році на землях села Дубище і сусіднього села Єлізаветин створено колгосп
«Червона зірка», яку очолив Воїнський Василь. У
селі була побудована конюшня з глини, де утримували коні і вівці. Кіньми
обробляли колгоспні лани, заготовляли сіно, жнивували. А коли повозять на тік
пшеницю, жито, тоді вже розпочинали обмолоти зерна молотарками.
Працювали в колгоспі жінки і чоловіки. Взимку після закінчення польових робіт збирались на вечорниці
дівчата і хлопці в одній хаті, хлопці наймали музикантів (були такі
Панасовичі, і Каліш Йосип грав на скрипці) і організовували танці, забави. Був
гамір, сміх. Старші люди також збиралися на посиденьки. Радіозв'язок у селі провели в 1949 році, а на початку 60-х років - електрику. У 1961
році побудована початкова
школа. Директором і відповідальною за будівництво була Величко Паша
Василівна. В третьому класі навчалась Кіселюк Віра, Карпець Валентина, Кухарчук
Володимир; в IV класі - Биць Валентина, Овадюк Олена; в II
класі - Карпець Галина, Каліш Володимир; в І класі - Каліш Віктор, Ходунов Валерій,
Щербак Лідія. В селі проживала ще одна вчителька - Віра Терентіївна Фірчук,
яка вела початкові класи в с.Єлізаветин. Пізніше
жителі нашого села Кожан Дмитро Дмитрович, Єпішева Софія Григорівна, Кожан Валентина Семенівна
поповнили ряди освітян і працювали
в с.Єлізаветин. Магазину як такого не існувало. Він був розташований по хатах (у Катеринюка Івана, потім у
Фірчука Івана). Люди прагнули душевного відпочинку. В Єлізаветині вже працював
клуб, але дубищани не всі могли туди піти, хіба що молодь. Там на
вихідних, у свята організовувались танці, працював великий хор, кіномеханік
Загола Тимофій крутив кіно. В Дубищі кіномеханік прилаштовував свою
кіноустановку на вулиці, екрана зробили
на стіні школи, там поставили лавку, і у визначений час він приїздив і показував кіно.
Ще молоді збиралася на автобусній зупинці на початку села. Слухали музику, веселились і обов'язково
встановлювали чергування по прибиранню території. Поступово село зростало, як в економічному, так і в
духовному плані. У 1975 році колгосп очолив Ситник Василь Дмитрович. В 1992
році колгосп «Ленінський
шлях» перейменовано на
колгосп «Заріччя». У
процесі реформування колгосп «Заріччя» переформовано в ВСК
«Заріччя» - керівник Ситник В.Д. та СВК «Первоцвіт» -
керівник Бардабуш О.Л. СВК «Первоцвіт»
знайшли
роботу в Рожищі.
Там діяли вже
артілі: в артілі
«Рекорд» виготовляли бавовняні одіяла на
ручних станках, а в артілі ім.. Горького виготовляли дерев'яні меблі, крісла. Пізніше було
утворено машинно-тракторна станція, в якій
проводили ремонт машин і тракторів.
Згодом
«Червону зірку» перейменували на «Ленінський шлях» до якого входило 5
сіл. Головами колгоспу були: Жога, Попадиченко, Яцюк, Крупник. Робота була дуже
важкою, так як техніки було мало і виконували все вручну. З ранньої весни
заготовляли попіл. У лісі при заготовці дров спалювали гілля і кіньми його розвозили по полях.
Землю обробляли в більшості вручну і кіньми.
Поступово впроваджувалась механізація в сільському господарстві. Так як
в селі переважали піщані ґрунти, то основною технічною культурою для сіяння був
льон. На ділянках працювали цілими сім'ями цілодобово. Льон висівали наприкінці квітня - на початку травня сівалками.
Намагалися сіяти густіше, тому що на рідких посівах виростало грубе
стебло, а його важче було обробляти. Час достигання культури припадав на кінець
жнив, тобто на серпень місяць. Стиглі
стебла мали жовтий колір, а головки - світло-коричневі. Льон виривали
вручну, в'язали у сніпки і ставили у купки для просушування насіннєвих
коробочок. Гарної погоди льон висихав за тиждень.
Після цього його звозили молотарками для обмолоту насіння. Люди до півночі працювали на молотінні. Знову
розбирали обмолочену тростину, розстилали її по траві, стерні рядочком
для вилежування льону. Витримували так один
тиждень. Вилежаний льон збирали вручну, терли на терницях по хатах, а
потім готове волокно відправляли в Рожище на переробку.
Необроблені снопи відправляли в Оконськ. Це вже рахувалася оплачувана
робота. Пізніше працювати стало легше, тому що льонозавод почав приймати
сировину.
Жнива
проводили не комбайнами. Косар косив, а жінка підбирала. Зерно молотили молотарками. Вся робота
в колгоспі виконувалася руками селян, вона
була важкою, а плата мізерною. Дітей ніхто не частував ні ласощами, ні грішми.
У 1982 році
розпочалось будівництво і заселення житлового масиву для працівників
птахофабрики, яка побудована на землях сусіднього населеного пункту в селі
Носачевичі. Було побудовано 14 двохповерхових житлових будинків і заселено 99
квартир, де проживало 361 чоловік.
З 1991 по
1995 рр. проводилось обов'язкове переселення громадян з зони радіоактивного забруднення
внаслідок аварії на ЧАЕС в с. Дубище (на підставі
рішення Ради Міністрів України від 28.08.1990 року). У 1992 році утворено селищну раду, головою якої обрано
Ковальчука Андрія Івановича. З 1998 року селищну раду очолює Дорошенко
Анатолій Миколайович. Багато надій покладають дубищани на нього. Його повторно
обрали на третій термін головування, бо неодноразово доводив односельцям свою
професійність, вміння згуртувати людей, об'єднати їх у спільній справі. У своїй роботі прагне до
відкритості, прозорості. Небайдужою, життєлюбною людиною на своєму місці є
секретар селищної ради Салова Валентина Миколаївна.
Туристично-краєзнавчі об'єкти
З метою популяризації Волинського краю, Рожищенського району, його
прадавніх традицій та звичаїв, незвичайних пам 'яток архітектурного мистецтва,
розвитку Зеленого туризму проходить з 2007 року фестиваль «Рожищенська Мальованка» в комплексі з
відпочинком на території селища. Саме тут можна не тільки ознайомитись,
але і придбати різнобарв'я української вишивки, вироби з лози, соломки, бісеру,
взяти участь в огляді - конкурсі музичних композицій фольклорних колективів.
Жителі селища Дубище традиційно День села відзначають 28 липня (на свято
Володимира).
Видатні постаті селища
На дубищенській землі виросли люди, які здобули
вищі освіти, зайняли видне місце в житті, досягли успіхів у праці і ділом
примножили славу Господу, Україні, своєму селищу: Єпішев Петро Григорович -
заслужений діяч культури України. Багато уродженців Дубища стали вчителями.
Серед них Єпішева Софія Григорівна - вчитель молодших класів; Олійник Володимир
Олексійович, Сисько Валентина Миколаївна, Каліш Євгенія Йосипівна - вчителі
математики; Рак Анастасія Степанівна - вчитель іноземної мови; Ситник Валентина
Володимирівна - вчитель початкових класів; Єпішева Валентина Іванівна -
бухгалтер, яка на рахівниці нараховувала всім вчителям району заробітну плату.
Олійник Василь Олексійович - начальник заготконтори.
Сучасний стан населеного пункту
Селище специфічне. Воно потребує благоустрою. Проведено телефонізацію,газифікацію (завдяки створенню кооперативів, обов'язки цієї справи взяли на себе Ситник О. В., Костів Ю.В. та інші), освітлення вулиць та водопостачaння.В економіці селища вагоме значення займає розвиток малого бізнесу.Сім підприємців забезпечують торгівлю побутового обслуговування.Це Ситник В.Д.,Ситник А.В., Дорошенко О.Ф., Зарицький Л.Р., Адамчук В.Ю.,
Середа В.В., Клімчук
Г.В.. До послуг жителів перукарня «Ірина» (очолює Войко І.В.) розважальний,
молодіжний дискоклуб «Консуело» - підприємець Старикова Н.О.,філія Ощадного
банку, відділення аптеки «Волиньфармопостач», з 1993 року відділення зв'язку,
АТС - обслуговує 237 абонементів; з кінця 2008 року КП «Дубищенське ЖКГ»
(директор Гарбовький Руслан Петрович), пожежна частина (начальник Демчук В.Н.),
центр соціального захисту населення.
У 1994році відкрито селищну бібліотеку, яка розміщена в школі зав.бібліотекою працювала Сенчило Тамара Вікторівна,а з 1997року завідуюча бібліотекою Лебедич Марія Ксенофонтіївна,
яка неодноразово нагороджувалася грамотами відділу культури і туризму райдержадміністрації за популяризацію української книги. Активістка бере
участь у різних конкурсах, проводить усні журнали, літературні та бібліотечні уроки, вікторини, перегляди, огляди
літератури, веде пропаганду книги серед широкого кола користувачів. У
бібліотеці діє клуб за інтересами, «Золотий ключик» (ляльковий театр), є
ксерокс, сканер комп'ютер, а в 2010 році проведено Інтернет.У грудні 2012 року бібліотека стала переможцем 3 раунду конкурсу пункт вільного доступу до мережі Інтернет створено за проектом:" Організація нових бібліотечних послуг з використанням вільного доступу до Інтернету" в рамках програми "Бібліоміст." Поповнилася бібліотека ще двома комп'ютерами.
У селищі з 1992 року працює дошкільний навчальний заклад«Калинонька»(завідуюча Спасовська Валентина
Іванівна). Він розрахований на 115 дітей. На сьогодні заклад відвідують
65 дітей, працює 3 групи. Частину площі
дитячого садка селищна рада передала районній службі Держпожнагляду. В
закладі працюють творчі, ініціативні педагоги: Супрун М.О., Карп'юк
С.Й., Шершень Т.В., Крисько С.В.,
музичний керівник Таргонська
Л.П.. Неодноразово займали 1-3 місця, беручи участь в різноманітних конкурсах.
У 1994 році відкрито Дубищенську
ЗОШ І-ІІІ ст., розраховану на 460 дітей. Директором школи був Матвійчук Леонід
Романович а завучем - Дмитренко Тетяна Василівна. 1-й випуск 1993-1994 рр.
нараховував 24 учні. Учні молодших класів навчали вчителі: Поліщук Т.І., Чмирук
В.Д., Мишленник Н.Я., Марчук О.І.,
Наперковська З.Ф., Бойчук Л.В., Якимів О^П., Шванц О.Г.. З нетерпінням
школярі чекали уроків таких учителів Жоги А., Підвальної СІ., Матвійчук Ж.І.,
Бондар Л.О., Медведенко О.В., Редчук О.В., Кобилюх В.В., Годун Є.О., Зуя О.О..
Скільки доброти, вчительської вимогливості і материнської ласки передають своїм
вихованцям Савчук Т.В., Давидюк
М.С, Костів Ю.В., Чиновата З.А., Сидорук М.А., Климук Л.М., Квашук
Н.П., Богунова А.В., Фірчук І.С, Каменчук С.Ф., Шевчук Ю.О.. Набагато
здоровшими почувають себе діти після уроків фізичної культури, проведеними
учителями Антонюк С.В., Петусевичем О.М., Богу новим І. А. Справжніми фахівцями у своїй справі є Антонюк М(В. Зварич,
Ткачук Т.Ю., Катеринюк О.М., Клімович О.О., Кобзар Н.М.,
Гура І., Слаутич
Ж., Сус О.С.,
Мєх С.В., Патюк
С.В.. Улюбленим
місцем для занять, розваг став комп'ютерний клас, відкритий у 1994
році, нині підключений до мережі Інтернет (учитель Ковалюк Ю.В.). З 01.09.1999 року директором школи стала Дмитренко
Тетяна Василівна, а завучем - Якимів Олена Петрівна. Переможцями конкурсу
«Вчитель року» були Кобилюх І.В., Костів Ю.В., Антонюк С.В, Бондар Л.О., Климук
Л.М., Наперковська З.Ф. та ін.. У 2010-2011 навчальних рр.. навчається 250
дітей. До їх послуг бібліотека (завідуюча Шадура М.П.) добре обладнані кабінети
української і зарубіжної літератури, математики, хімії, фізики, біології,
трудового навчання, ДПЮ, історії та права. Щорічно школярі здобувають призові місця в районних та обласних предметних
олімпіадах, спортивних і туристичних змаганнях, конкурсах, оглядах
учнівської художньої самодіяльності.
Дубищенська загальноосвітня школа І-ІІІ ст. є
культурним і духовним осередком, де проходять не лише
шкільні, а й селищні заходи. Своєрідним стержнем роботи з
питань вивчення літератури рідного краю, факультативного курсу «Шкільне
Лесезнавство» став методичний і літературний центр «Лесина світлиця» (ініціатор
створення Махнюк В.М.) 2008 р.. Традицією стало влаштовувати в школі творчі
виставки школярів: Анні Горбулевич - красиві картинки з об'ємними зображеннями
квітів, сплетених із різнобарвного бісеру; Олександра Баканова(лауреата обласних, республіканських і міжнародних
конкурсів) - малюнки та вироби, випалені і вирізані з дерева; художні роботи Богдана Янчинського,
Вікторії Кручко.
В школі виховуються
розумні і талановиті діти. Майстерною грою на акордеоні радують
жителів села вихованці Людмили Степанівни Нівчик: Роман Воронка (лауреат районних, обласних, республіканських конкурсів),
Юрій Макарчук, Шванц Андрій; і своїм незвичайним співом - Ірина Полякова, Сергій Мельник, Юлія Майструк, Вікторія
Лебедич, Анастасія Антонюк та ін.. Школа нагороджена почесною грамотою
за вагомі результати громадської діяльності у рамках міжнародного проекту
«Громадянська освіта - України».
У межах населеного пункту діє з 1995 року дільнична,
згодом лікарська амбулаторія загальної практики сімейної медицини, (головний лікарВенедіктов
Микола Михайлович),розрахована на 100 чоловік прийому в день
і обслуговує 7 навколишніх сіл.Тут працює денний стаціонар на 7
ліжок, фізкабінет, лабораторія, маліпуляційна, стоматкабінет. І в день і в ночі
готові прийти на допомогу людям лікарі: Венедіктова С.П., Шкуро Г.В., Пахолюк
О.Й.; лаборант-КалапушаА.В.,фельдшер:ГрибовськийР.Л.;медсестри:ГаращукЮ.В.,
Кобрина Т..
Селище розростається, змінюється, красивішає. У самому центрі височіють у піднебесся два храми :православний і католицький.
18жовтня2008 році митрополит Луцький і Волинський Ніфонт,освячуючи новозбудований православний храм,порівняв його
з джерелом Божої благодаті.
Храм чудовий. Зринаючи голубими куполами у небеса, він неначе зливається з ними, отримуючи невичерпну
духовну енергію. Перше богослужіння
відбулося в березні 1998 р. у переобладнаному під церкву приміщені старої котельні (де
й підлога попрогнивала, і
окремі ікони відсиріли
від вологих стін, адже приміщення взимку ще й не опалювалось). 24
жовтня 2002 року було закладено перший камінь на будівництво храму. Будували довго, через брак
коштів. Лише завдяки священикові отцю Бодаку Михайлу
Юрійовичу, пожертвах людей і влади, у новому храмі зазвучала служба
Божа. Під час богослужіння митрополит подарував дубищенській громаді ікону
з Єрусалиму. Щонеділі та в
свято звучить Боже
слово, здійснюються обряди вінчання,
хрещення.
Дубищенські католики також ніколи
не забували про свою
віру і щоденно молились. Спочатку віруючі збирались помолитись Богу в будинку Розалії Францівни Полєшко. Першим
ксьондзом був Чеслав,
його наступником - ксьондз Марек, які проводили літургію польською мовою. Згод у1995 році зайняв Богом освячену посаду ксьондз Бурнік Роман, який
перш за все Літургію став проводити українською мовою,тому що серед
присутніх було багато дітей, які не розуміли польської мови. Саме ксьондз
Роман став ініціатором побудови костелу Святої Матері Божої Фатімської
у 1999 році. Верхівка костелу стрімко піднята вгору, ніби»хоче
дістатися самого неба. Це костел типу однонановий з
розширеними трансептами. У вівтарній частині є оригінальний вівтар, який
представляє собою камінь прямокутної форми, вага його становить 5,6 тонн,
подарований жертводавцями з парафії Святої Марії Магдалини міста Гельдерн
(Німеччина). Жертводавці парафії Пресвятого Серця Ісуса міста Кроге-Ерендорф
подарували орган. У храмі завжди панує атмосфера затишку, спокою, Божої любові
та благодаті.
У Дубищі молодь залучена до
занять спортом і популяризує здоровий спосіб
життя. Особливо жителі гордяться футбольною командою, яка другий рік поспіль стала переможцем чемпіонату району.
Наставник, організатор, помічник Володимир Андрійович Солодуха та Віктор
Левчук, як ніхто інший, вміє підтримувати
дух команди налаштувати на перемогу. Голова селищної Ради А. Дорошенко та
меценат Віктор Прокопчук підтримують ентузіазм та завзяття дубищенських
спортсменів.
Багато
корисного для шкільного закладу і школи у Дубищі, притулку для неповнолітніх
у Рожищі зробив майстер Віктор Маркович Войналович. Його витвори нікого не
залишають байдужим і служать чудовим прикладом для наслідування. Проходячи повз
будинок Віктора Войналовича по вул.Дібрівській, мимоволі розглядаєш оригінальну
лавочку, величезний вулик, драбину, що спіраллю опускається донизу,
архітектурні форми з каменю, металеві
статуетки на верхівці даху, а на подвір'ї привертає увагу напіввкопаний якір. Яку багату уяву та фантазію
мав Віктор Маркович!Сучасне покоління
дубищан не відстає
від своїх батьків
і дідів. Володимир Іщук займається виноградництвом,
бджільництвом, розведенням кролів.
Невтомний дослідник, селекціонер, раціоналізатор. Він в постійному пошуку - прищеплює, схрещує,
експериментує, постійно доповнює знання зі спеціальної
літератури. Ніхто краще не сплете з лози, як Дядюк Василь із дружиною. Його вироби міцні і красиві.
Далеко
за межами селища знають і Святослава Приходая, який на поч.90-х років організував свою міні-птахофабрику, на якій
запланував розводити
птицю.
Починав з гусей, курчат, а згодом більшу увагу звернув на декоративні породи -
хоча за красу доводилось платити іноді високу ціну. Нині бере участь в різноманітних виставках, на яких купує нові породи
або обмінюється птахами із таким фанатом, як сам. Коли відчиняються
двері курника, на подвір'я висипається галаслива, пістрява юрба різного
птахівництва. Тут і декоративні кури-пентанки,
і королівські пухові п'ятипалі чорношкірі, і падуани золотисті, індики,
цесарки, павичі, сібрайти сріблясті. Крім птахів, окрасою обійстя С. Приходая є
різнобарвні квіти, які він дарує, продає не тільки односельчанам.
Найбільш розповсюдженим ремеслом жителів селища є вишивання, в'язання.
Найгарніші вишивки виходять у Мазурук Н.В., Бродосюк В.В., Шевчук Людмили,
Столярчук Зої, Терещук Світлани, а учень Макаров Андрій залишив про себе
пам'ять у школі, вишивши портрет Тараса Шевченка. Найкраще в'яжуть Макарчук
М.І., Казановська М.В., Кам'янчук С.Ф. та ін. Гарно вміють шити одяг Мостович
О.Л., Чирко Н. М, Воронка Г., Катеринюк
О.М. Молоде покоління дубищан свято шанує звичаї, традиції предків.
У селищі проживає
18 жінок, які народили і виховали більше, ніж п'ятеро дітей (
Казановська М.В., Катеринюк
С.М., Кухарчук Г.І., Устименко Р.І., Бабич М.Я., та інші).
Історія села продовжується, пишуть її рядові люди. Пишуть
своєю щоденною працею, виховуючи дітей, лікуючи односельчан,
працюючи на землі.
Рожищенську громаду створено: 25.10.2020р.
На Волині до ПЦУ приєдналася ще одна громада УПЦ МП
01.05.2022, 11:02
У селищі Дубище Рожищенської громади парафіяни Свято-Володимирського храму УПЦ МП зібрали збори, аби перейти до Православної Церкви України.
Захід організували у суботу, 30 квітня, на церковному подвір'ї. Про це повідомиляє Район.Рожище.
На збори прийшло дуже багато людей, вони самостійно розділилися на дві частини, аби унеможливити провокації.
Безпосередньо перед голосуванням прихильники протилежних точок зору мали змогу висловитися. Промову виголосив настоятель храму, протоєрей Михайло Бодак.
Слово взяв й очільник Рожищенської громади Вячеслав Поліщук. Він закликав священика прислухатися до рішення громади та змінити підпорядкування.
На першій сесії Рожищенської міської ради утворили шість старостинських округів та призначили туди старост.
Рішення прийняли у четвер, 10 грудня, на сесійному засіданні. Про це з місця події повідомив кореспондент Район.Рожище.
Сокільський старостинський округ (села Сокіл, Навіз та Духче) очолив Олександр Сасовський.
Дубищенський округ (Дубище, Рудня, Валер'янівка, Ольганівка) – Людмила Філіпчук.
Носачевичівський округ (Носачевичі, Луків, Вишеньки, Олешковичі, Крижівка, Незвір, Єлизаветин) – Лариса Забожчук.
Захищаючи Україну, загинув військовий із Дубища
6653Сидорчук Віталій Юрійович
Під час артилерійського обстрілу загинув старший лейтенант, командир гранатометного взводу роти вогневої підтримки Сидорчук Віталій Юрійович, 4 вересня 1999 року народження, із селища Дубище Рожищенської громади.19 квітня він отримав поранення несумісне з життям у селі Солодке Мар'їнського району Донецької області
Шершень Віктор
У війні за незалежність України під час виконання бойового завдання загинув волинянин із селища Дубище 25-річний Віктор Шершень.
Він випускник кафедри автомобілів і транспортних технологій ЛНТУ, – повідомили на сторінці університету.
«Дуже боляче усвідомлювати, що молоде життя обірвалось в розквіті сил. Скільки доброго і світлого могло бути в нього попереду, але він віддав його, обороняючи Батьківщину і всіх нас. Але смерть не зможе зруйнувати те, що залишив після себе Віктор– це добрі справи та світлу пам'ять про себе. Увесь колектив ЛНТУ висловлює глибоке співчуття осиротілим батькам, усім рідним та близьким. Ніякі слова не зможуть передати біль втрати. Скорбота – безкінечна. Горе – безмірне.
Світла пам‘ять тому, хто загинув, захищаючи нас і низький уклін. Саме завдяки таким людям, як Віктор ми сьогодні маємо можливість спокійно жити у Луцьку під блакитним небом та розмовляти рідною мовою. Він назавжди залишиться з нами. Царство небесне та вічна слава Герою!», – йдеться у дописі.
' x='0' y='0' height='100%25' width='100%25' xlink%3Ahref='data%3Aimage/jpeg;base64,/9j/4AAQSkZJRgABAQAAAQABAAD/2wBDABALDA4MChAODQ4SERATGCgaGBYWGDEjJR0oOjM9PDkzODdASFxOQERXRTc4UG1RV19iZ2hnPk1xeXBkeFxlZ2P/2wBDARESEhgVGC8aGi9jQjhCY2NjY2NjY2NjY2NjY2NjY2NjY2NjY2NjY2NjY2NjY2NjY2NjY2NjY2NjY2NjY2NjY2P/wAARCAAHAAcDASIAAhEBAxEB/8QAFQABAQAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAP/xAAdEAACAgEFAAAAAAAAAAAAAAABAgAEQQMGERIx/8QAFAEBAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAv/EABURAQEAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAR/9oADAMBAAIRAxEAPwCy74rrYY6iM6MOOoJABGfMxERQX//Z'%3E%3C/image%3E%3C/svg%3E)
«Перший» також висловлює щирі співчуття рідним та близьким!
Нагадаємо, сьогодні стало відомо, що під час виконання бойового завдання в Луганській області,У війні за незалежність та волю України загинув ще один її син – 25-річний житель селища Дубище Віктор Володимирович Шершень (26. 02. 1997 року народження).
Військовослужбовець, загинув під час виконання бойового завдання 20 травня.
Авто з тілом Віктора прибуде в Рожище у середу, 25 травня, об 19:00 год.
Просимо рожищан прийти на громадську панахиду, що відбудеться біля пам'ятного знаку «Борцям за волю та незалежність України» (площа Незалежності, м. Рожище).
Траур за загиблим Героєм триватиме з 25 по 26 травня включно. Протягом цих днів у Рожищенській громаді мають бути приспущені Державні Прапори України на адміністративних будинках місцевих органів державної влади й органів місцевого самоврядування, державних і комунальних підприємств, установ і організацій.
У Рожищенську громаду знову прийшла чорна звістка
Захищаючи Україну, загинув командир Вадим Дудко з Дубища
9307Вадим Дудко
У Рожищенську громаду надійшла сумна новина про трагічну втрату. У бою з російським окупантом, захищаючи Батьківщину, загинув старший солдат 23-річний Вадим Дудко з селища Дубище.
Він поліг у бою 7 вересня. Про це повідомили на сайті Рожищенської міської ради.
Командир розвідувального відділення десантно-штурмового батальйону, старший солдат Вадим Дудко, загинув у бою за Батьківщину поблизу населеного пункту Максимівка, що на Харківщині. Загиблий Герой навіки лишився вірним військовій присязі.
5 грудня під час артилерійського обстрілу поблизу населеного пункту Білогорівка Бахмутського району загинув стрілець-санітар з Волині Олександр Іваненко.
Про це повідомляє Рожищенська міська рада.
«Щиро розділяємо горе родини та схиляємо голову в глибокій скорботі і шані», - виражають співчуття громадівці.
Поховання загиблого Героя відбудеться у п'ятницю, 9 грудня. Траурна процесія з тілом загиблого прибуде до Рожища о 12.00 годині.
На площі біля пам'ятного знака Борцям за волю та незалежність України відбудеться громадська панахида. Відспівування Олександра Іваненка відбудеться о 13.00 годині у храмі селища Дубище.
Жителів громади просять прийти та гідно провести в останню дорогу нашого загиблого земляка.
Траур за загиблим Героєм триватиме з 8 грудня по 10 грудня включно. Протягом цих днів у Рожищенській громаді мають бути приспущені Державні Прапори України на адміністративних будинках органів державної влади й органів місцевого самоврядування, державних і комунальних підприємств, установ і організацій.
На війні загинув захисник з села Єлизаветин Юрій Повшук
1752Юрій Леонідович Повшук
Захищаючи суверенність України, загинув наш житель села Єлизаветин Рожищенської громади Юрій Леонідович Повшук, 1971 року народження.
Трагедія сталась поблизу населеного пункту Кліщіївка Бахмутського району Донецької області 5 грудня. Про це повідомили на сайті Рожищенської міської ради.
Старший стрілець механізованого взводу, старший солдат Юрій Повшук загинув під час виконання бойового завдання.
На війні загинув наш земляк Володимир Фірчук з Дубища
30.01.2023
У Рожищенську громаду знову прийшла чорна звістка. В бою за Україну, її незалежність та волю, під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Мар'їнка Донецької області 27 січня 2023 року загинув оператор відділення безпілотного авіаційного комплексу, солдат Фірчук Володимир Юрійович, 1994 року народження, з Дубища.
Молоде життя забрала війна, залишивши назавжди пустку та біль у серці батьків, родичів, друзів, знайомих та земляків.
Траур за загиблим Героєм триватиме з 30 січня по 1 лютого включно. Протягом цих днів у Рожищенській громаді мають бути приспущені Державні Прапори України на адміністративних будинках місцевих органів державної влади й органів місцевого самоврядування, державних і комунальних підприємств, установ і організацій.
Висловлюємо щирі співчуття рідним та близьким загиблого. Наша громада завжди пам’ятатиме свого земляка, який віддав молоде життя, захищаючи незалежність та цілісність України.
Вічна пам’ять та слава Захиснику України Володимиру Фірчуку!
Про час і місце поховання Героя повідомимо згодом
.Як ми уже повідомляли, Рожище прощалося з Героєм Володимиром Фірчуком.
Після громадської панахиди траурний кортеж рушив до рідної домівки Володимира Фірчука у Дубищі.
Далі - з сайту Рожищенської міської ради.
"Тут, неподалік, жив загиблий Герой Вадим Дудко, хлопці були хорошими друзями.
Втрата товариша залишила у серці Володимира Фірчука багато болю, а ще більше нагромадила ненависті до ворога. Тому коли у вересні учасник добровільного формування місцевої тероборони отримав повістку з військкомату, не вагався ні хвилини - має помститися за друга.
На жаль, жорстока війна забрала його життя. Оператор відділення безпілотного комплексу розвідувального взводу I десантно-штурмового батальйону загинув під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Мар'їнка Донецької області 27 січня 2023 року.
Відспівали Героя у місцевому Свято - Володимирському храмі. Опісля велелюдною процесією рушили на цвинтар - до місця вічного спочинку.
Останнє прощання рідних, близьких, знайомих...
Гучні постріли військових ніби на мить розітнули хмари, а холодна земля прийняла зболене тіло Героя.
Вічна пам’ять Володимиру та усім, хто поклав життя за Україну!
Висловлюємо співчуття родині і близьким загиблого. Світла пам’ять про Володимира Фірчука назавжди залишиться у наших серцях.
Герої не вмирають!"
звання “лейтенант” та призначили на посаду командира гранатометного взводу роти вогневої підтримки однієї з військових частин.
Минулорічний Великдень для жителів Рожищенської громади був оповитий болем і смутком. В день найвеличнішого християнського свята земляки прощалися з загиблим захисником України Віталієм Юрійовичем Сидорчуком з Дубища.
Війна забрала у батьків єдиного сина, якому було лише двадцять два...
Мало років відміряла доля молодому Героєві, але він прожив їх гідно і може бути прикладом щирого українця та мужнього захисника України для багатьох з нас.
Народився Віталій Сидорчук 4 вересня 1999 року в м. Рожище. У 2006 році пішов в перший клас Володимир-Волинської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 3, у цьому місті служив його тато-військовий.
Згодом сім'я переїхала у селище Дубище, де продовжив навчання у місцевій школі юний та допитливий Віталій Сидорчук.
З 2011 року, у середніх та старших класах, загиблий Герой здобував знання в Рожищенській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 3.
"Віталій Сидорчук був хорошим учнем. Товариський, ініціативний, він завжди мав власну думку і ніколи не боявся її висловлювати. Врівноважений, завжди на позитиві, умів гуртувати навколо себе однокласників.
На відміну від інших, він ще в десятому класі твердо знав, що буде військовим. Напевно, за прикладом тата", - згадує про свого колишнього учня класний керівник Людмила Кошман.
І хоч рідні пропонували Віталієві обрати іншу професію, цивільну, хлопець був непохитним і досягнув свого - у 2017 році вступив до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного на факультет бойового застосування військ.
18 червня 2021 року Віталієві Сидорчуку присвоїли військове звання “лейтенант” та призначили на посаду командира гранатометного взводу роти вогневої підтримки однієї з військових частин.
З вересня 2021 року наш земляк вибув у зону виконання бойових завдань, де і зустрів повномасштабне вторгнення рф в Україну.
Молодий командир користувався авторитетом серед старших побратимів, бо умів приймати виважені та справедливі рішення, вболівав за своїх підлеглих.
Він ніколи не ховався за чиїсь спини, мужньо боровся з ворогом.
За сумлінну військову службу 1 березня 2022 року молодому захиснику України присвоїли чергове військове звання “старший лейтенант”.
7 березня 2022 року у важкому протистоянні з ворогом Віталій Сидорчук отримав осколкове поранення.
Було лікування в госпіталі, зустріч з рідними. А 21 березня військовий повернувся у стрій, до побратимів. І знову обстріли, бойові завдання, ворожі засідки.
Життя старшого лейтенанта, командира гранатометного взводу роти вогневої підтримки Віталія Сидорчука обірвалося внаслідок артилерійського обстрілу населеного пункту Солодке Волноваського р-ну Донецької області 19 квітня 2022 року.
З вересня 2021 року наш земляк вибув у зону виконання бойових завдань, де і зустрів повномасштабне вторгнення рф в Україну.
Молодий командир користувався авторитетом серед старших побратимів, бо умів приймати виважені та справедливі рішення, вболівав за своїх підлеглих.
Він ніколи не ховався за чиїсь спини, мужньо боровся з ворогом.
За сумлінну військову службу 1 березня 2022 року молодому захиснику України присвоїли чергове військове звання “старший лейтенант”.
7 березня 2022 року у важкому протистоянні з ворогом Віталій Сидорчук отримав осколкове поранення.
Було лікування в госпіталі, зустріч з рідними. А 21 березня військовий повернувся у стрій, до побратимів. І знову обстріли, бойові завдання, ворожі засідки.
Життя старшого лейтенанта, командира гранатометного взводу роти вогневої підтримки Віталія Сидорчука обірвалося внаслідок артилерійського обстрілу населеного пункту Солодке Волноваського р-ну Донецької області 19 квітня 2022 року.
23 квітня Віталій Сидорчук "на щиті" повернувся на малу батьківщину, де земляки зустрічали Героя, стоячи на колінах. 24 квітня загиблого захисника України поховали з усіма військовими почестями у селищі Дубище.
Минає час, та не стихає біль втрати. Не стихає щира мамина молитва за сина-Героя. А він, як колись, посміхається до неї ... з портрета з чорною стрічкою.
Ім'я старшого лейтенанта Віталія Сидорчука вже вписане в історію незалежної України, бо за неї він віддав своє життя.
Вічна пам'ять і шана Героєві! Вдячність батькам за сина-патріота!
Слава Україні!
Завтра на щиті востаннє повертається додому Сергій Шершень з Дубища
27.01.2024
28 січня Рожищенська громада прощатиметься з військовослужбовцем 3 прикордонного загону імені Героя України полковника Євгена Пікуса Сергієм Вікторовичем Шершнем, 1994 року народження.
В 12.00 годині зустрічатимемо Героя у центрі Рожища. Біля пам'ятного знака Борцям за волю та незалежність України відбудеться громадська панахида.
Далі траурний кортеж рухатиметься до рідного дому загиблого по вул. Сонячна, 26 у Дубищі.
Чин відспівування захисника України Сергія Шершня відбудеться у храмі селища Дубище.
Поховають Героя на сільському кладовищі.
Прийдіть вшанувати Воїна світла, котрий захищав кожного з нас, та підтримати родину у цей нелегкий час.
НА ДОНЕЧЧИНІ ЗАГИНУВ ВОЛИНСЬКИЙ ГЕРОЙ ІВАН КОЗЯРЧУК
У Рожищенську громаду надійшла страшна звістка – у бою з російськими загарбниками загинув наш земляк Іван Іванович Козярчук, 1983 р.н.
Про це повідомляє Рожищенська міська рада.
За офіційними даними, солдат Козярчук Іван Іванович загинув під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Іванівське Бахмутського району Донецької області 27 грудня 2023 року в результаті мінометного обстрілу.
Траур за загиблим Героєм триватиме з 2 до 4 січня включно.
Протягом цих днів у Рожищенській громаді мають бути приспущені Державні Прапори України на адміністративних будинках місцевих органів державної влади й органів місцевого самоврядування, державних і комунальних підприємств, установ і організацій.
Про дату та час поховання влада повідомить пізніше.
Інформаційне агентство Волинські Новини висловлює щирі співчуття родині. Вічна пам’ять та незгасна слава Герою!
У Рожищенській громаді попрощалися із захисником України Іваном Козярчуком
У Рожищенській громаді попрощалися із захисником України Іваном Козярчуком
Навколішки Рожищенська громада зустрічала 40-річного захисника України Івана Івановича Козярчука з села Єлизаветин.
З воїном попрощалися у четвер, 4 січня. Про це повідомили на сайті Рожищенської міськради.
Біля пам’ятного знака Борцям за волю та незалежність України у Рожищі відбулася громадська панахида за загиблим захисником України, мужнім воїном, який до останнього подиху боровся за рідну землю, за вільну Україну.
Опісля громадської панахиди тіло військовослужбовця доправили до рідного дому в селі Єлизаветин. Відспівали загиблого захисника на подвір'ї біля рідної хати.
Усі, хто прийшов провести Івана в останню дорогу, вшанувати його пам'ять, згадують чоловіка як щиру та добродушну людину. Він ніколи ні з ким не конфліктував, намагався допомогти, якщо хтось щось просив. Був виваженим, спокійним, відповідальним.
Як зазначив Рожищенський міський голова Вячеслав Поліщук, звертаючись до громади, Іван Козярчук взяв до рук зброю, аби захищати українську державність, захищати кожного з нас.
Від рідного дому траурна процесія вирушила до місця останнього спочинку – на цвинтар селища Дубище, де загиблого Івана Козярчука поховали з усіма військовими почестями.
Нагадаємо, Іван Козярчук загинув 27 грудня в районі села Іванівське Бахмутського району Донецької області.
Рожищенська громада втратила ще одного Героя - офіційно підтвердили загибель рожищанина Олега Верешка, 1986 року народження, котрий вважався безвісти зниклим.
Солдат-контрактник 46-ої окремої аеромобільної бригади Олег Борисович Верешко загинув 20 серпня 2023 року в районі населеного пункту Вербове Запорізької області в результаті мінометного обстрілу. Про це повідомили у Рожищенській громаді.
Траур за загиблим Героєм триватиме з 7 до 9 березня 2024 року включно.
Протягом цих днів у Рожищенській громаді мають бути приспущені Державні Прапори України на адміністративних будинках місцевих органів державної влади й органів місцевого самоврядування, державних і комунальних підприємств, установ і організацій.
Про дату та час поховання Героя повідомлять пізніше.
Рожищенська громада попрощалася із захисником України Олегом Верешком
3979Рожищенська громада попрощалася із захисником України Олегом Верешком
У Рожищенській громаді в останню дорогу провели захисника України Олега Верешка.
Востаннє на рідну землю чоловік прибув траурним кортежем у понеділок, 11 березня. Про це повідомляє Район.Рожище.
Біля пам'ятника Борцям за волю і незалежність України у Рожищі відбулась громадська панахида, де шану загиблому віддали небайдужі жителі громади.
«До останнього надіялися, що живий, у полоні. Й молилися як за живого... Ми достойно зустрічаємо Героя, який пройшов останню свою дорогу, й ми достойно його проводжаємо», – сказав настоятель храму Архістратига Михаїла у Рожищі Микола Царик.
Понад пів року Олег Верешко вважався зниклим безвісти. Він – солдат-контрактник 46 бригади. Став на захист України у січні 2023 року.
З Рожища траурна процесія вирушила у селище Дубище, де відспівали захисника та поховали на місцевому кладовищі.
Нагадаємо, загибель захисника підтвердили 7 березня. Його ідентифікували за зразками ДНК. Олег Верешко загинув 20 серпня 2023 року у результаті мінометного обстрілу біля села Вербове Запорізької області.
Біля пам'ятного знака Борцям за волю та незалежність України у Рожищі відбулася громадська панахида за старшим солдатом 100-ої окремої механізованої бригади Олександром Антоновичем Мораром.
З Героєм прощалися у середу, 29 травня. Про це повідомили на фейсбук сторінці районної газети «Наш край».
Такий плач внуків (а їх у чоловіка восьмеро) ще не стояв над цією площею...
Життя мужнього та досвідченого воїна Олександра Морара з Єлизаветина обірвалося після тяжкого поранення. Він уже ішов на поправку, але...
Рожищанини віддавали останню шану Герою, стаючи на коліна. Священники ПЦУ відправили за полеглим Героєм України короткий молебень.Сигнал повітряної тривоги нікого «не прогнав» з площі. Зі сльозами на очах провели траурний кортеж в останню дорогу до рідного дому Героя у село Єлизаветин.
Похорони Олександра Морара відбудуться 30 травня. Відспівають Героя у Свято-Володимирському храмі селища Дубище.
Історія виникнення, заснування.
Як приємно прочитати історію свого рідного села! Я люблю своє село і пишаюсь що там я народилась, хоча зараз там і непроживаю)
ВідповістиВидалити