До Дня пам’яті захисників Донецького аеропорту.
Євген Пилипович Гуцало – український письменник, поет та журналіст – народився 14 січня 1937 року на Вінниччині в родині вчителів. Змалечку батьки привчали малого до українського слова. Книжки хлопчина не читав, а ковтав – настільки захопливим був для нього світ літератури. Гуцали знали, чого варта книга, тому зуміли зберегти невелику бібліотеку у часи буремні та страшні. Саме ці зібрання стали опорою для Євгена. А потім була шкільна бібліотека, пізніше – книгозбірня в сусідньому селі. Євген читав і ніяк не міг втамувати спрагу до друкованого слова. Але невеличкі сільські бібліотечки не могли задовольнити “апетиту” хлопця, тому він подався до районного центру. Стоси книжок брав додому і вже не міг відірватися, аж поки не дочитає до останньої крапки. Таке захоплення літературою надихнуло юнака й самому долучитися до красного слова.
“Ще років у десять, власноруч збив неоковирного дерев’яного стола, поставив його біля хати у кущах бузку і, день у день, писав за тим столом вірші та оповідання. Потім ті твори відсилав до редакцій газет та журналів”, – писав Євген.
Рідна мова - та, що першою засвоюється дитиною і залишається зрозумілою на все життя. Рідною прийнято вважати мову нації, мову предків, яка пов'язує людину з її народом, з попередніми поколіннями, їхніми духовними надбаннями.
Відомий український педагог Василь Сухомлинський писав: «Мова - це віконця, через які людина бачить світ. Багата мова - багатий духовний світ, розвинуте почуття краси слова - велика моральна культура. Убогість слова - це убогість думки, інтелектуальної, емоційної, естетичної товстошкірості».
Досвід людства упродовж тисячоліть переконливо доводить, що занепад мови - це зникнення нації. Якщо ж мова стає необхідною і вживається насамперед національною елітою - сильною і високорозвиненою стає нація і держава.
Сьогодні, в такий нелегкий для України час, свято української писемності та мови гуртує усіх нас на шляху відродження духовності, зміцнення державності, формування громадського світогляду.
Запрошую усіх поринути у красу і милозвучність поетичного слова, перегортаючи сторінки безцінних скарбів - книг, які пропоную Вашій увазі: «Я так її, я так люблю» Тараса Шевченка, «Нехай мої струни лунають...» Лесі Українки, «Лірика, драматургія, проза» Івана Франка, «Берег Чекань» Василя Симоненка, «Мадонна Перехресть» Ліни Костенко, «Безцінний скарб» Дмитра Білоуса, «Друга спроба» Оксани Забужко та ін.
Тож запрошуємо всіх після карантинних обмежень до перегляду виставки
