18 січня 2022

Євген Пилипович Гуцало -тонкий лікир поет у прозі

Євген Пилипович Гуцало – український письменник, поет та журналіст – народився 14 січня 1937 року на Вінниччині в родині вчителів. Змалечку батьки привчали малого до українського слова. Книжки хлопчина не читав, а ковтав – настільки захопливим був для нього світ літератури. Гуцали знали, чого варта книга, тому зуміли зберегти невелику бібліотеку у часи буремні та страшні. Саме ці зібрання стали опорою для Євгена. А потім була шкільна бібліотека, пізніше – книгозбірня в сусідньому селі. Євген читав і ніяк не міг втамувати спрагу до друкованого слова. Але невеличкі сільські бібліотечки не могли задовольнити “апетиту” хлопця, тому він подався до районного центру. Стоси книжок брав додому і вже не міг відірватися, аж поки не дочитає до останньої крапки. Таке захоплення літературою надихнуло юнака й самому долучитися до красного слова.

“Ще років у десять, власноруч збив неоковирного дерев’яного стола, поставив його біля хати у кущах бузку і, день у день, писав за тим столом вірші та оповідання. Потім ті твори відсилав до редакцій газет та журналів”, – писав Євген.













08 листопада 2021

О мово моя, душа голосна України

      









 " Слово рідне. ти мені  від Бога. ти мого народу дім" під такою назвою  діє книжково-ілюстративна виставка-колаж поетичних творів, приурочена до Дня української писемності та мови.

Рідна мова - та, що першою засвоюється дитиною і залишається зрозумілою на все життя. Рідною прийнято вважати мову нації, мову предків, яка пов'язує людину з її народом, з попередніми поколіннями, їхніми духовними надбаннями.

Відомий український педагог Василь Сухомлинський писав: «Мова - це віконця, через які людина бачить світ. Багата мова - багатий духовний світ, розвинуте почуття краси слова - велика моральна культура. Убогість слова - це убогість думки, інтелектуальної, емоційної, естетичної товстошкірості».

Досвід людства упродовж тисячоліть переконливо доводить, що занепад мови - це зникнення нації. Якщо ж мова стає необхідною і вживається насамперед національною елітою - сильною і високорозвиненою стає нація і держава.

Сьогодні, в такий нелегкий для України час, свято української писемності та мови гуртує усіх нас на шляху відродження духовності, зміцнення державності, формування громадського світогляду.

Запрошую усіх поринути у красу і милозвучність поетичного слова, перегортаючи сторінки безцінних скарбів - книг, які  пропоную Вашій  увазі: «Я так її, я так люблю» Тараса Шевченка, «Нехай мої струни лунають...» Лесі Українки, «Лірика, драматургія, проза» Івана Франка, «Берег Чекань» Василя Симоненка, «Мадонна Перехресть» Ліни Костенко, «Безцінний скарб» Дмитра Білоуса, «Друга спроба» Оксани Забужко та ін.

Тож запрошуємо всіх після карантинних обмежень до перегляду виставки



22 вересня 2021

 

МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ МИРУ

 

Для більшості людей планети Земля світ — це повсякденна реальність. На наших вулицях спокійно, наші діти ходять в школу. Там, де підвалини суспільства міцні, безцінний дар миру може ніким особливо і не помічатися.
Однак, для дуже багатьох людей у сучасному світі цей дар — не більше ніж казкова мрія. Вони живуть в кайданах, в атмосфері нестабільності та страху. Для них-то в основному і існує цей день.
У 1982 році в своїй резолюції Генеральна Асамблея ООН проголосила Міжнародний день миру (International Day of Peace) як день загального припинення вогню і відмови від насильства. З тих пір свято, який щорічно відзначається 
21 вересня, втягнув мільйони людей, охопивши багато країн і регіони. Він покликаний змусити людей не тільки задуматися про мир, але і зробити щось заради нього.
ООН використовує святкування Міжнародного дня миру, для залучення уваги до своєї різнобічної роботи в підтримку миру і для того, щоб спонукати окремих людей, групи та громади на всій планеті до осмислення проблем миру, обміну інформацієюта практичним досвідом діяльності по його досягненню.