СКОРБОТНА СВІЧКА ПАМ'ЯТІ ЛЮДСЬКОЇ

                                                                                  

1932-1933 року в Україні був великий голод. Не було тоді ні війни, ні потопу. А була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав, скільки живого люду лягло у могили – старих, молодих , і ще ненароджених у лонах матерів дітей.
1932-й рік… Того року урожай хліба був гарний, але прийшло розпорядження, що хліб роздали незаконно і почали забирати з домівок усе, що знаходили.
Шукали хліб усюди – розривали підлоги, печі, розкидали скирти соломи. Поступово насувався голод.
Вимирали цілі родини, особливо, де було багато дітей. Люди божеволіли з голоду.
Голодомор забрав мільйони людей. Невідома навіть точна цифра. Щоб не повторилися такі події, ми повинні знати і пам’ятати про них.
В ці дні по всій Україні люди запалять свічки, щоб пом'янути тих, хто загинув від голодної смерті.
Напередодні цієї трагічної дати в нашій бібліотеці   організована викладка літератури:«Голодомор1932-1933рр.:вимогливий  погляд історії»,було проведено годину пам’яті «Скорботна свічка пам’яті людської» а також переглянули фільм :"Голодомор.Жнива розпачу ".    Хай пам'ять про всіх померлих згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на власній землі.

«Відкрийтесь, небеса!

Зійдіть на землю

                                 Всі українські села, присілки та хутори,

                           Повстаньте всі, кому сказали: вмри!

                           Засяйте над планетою, невинні душі!

Зійдіть на води й суші

                        Збудуйте пам’яті невигасний собор!

     Це двадцять другий рік.

         Це тридцять третій рік.

Це сорок шостий рік.

                            Голодомор. Голодомор. Голодомор…»

                             

Ти наше диво калинове, кохана українська мово!

 «Мова – душа кожної нації, її святощі, її  неоціненний скарб.
 Вдосконалюймо її, бо вона, як і України, в нашому серці,
  і починається вона з кожного із нас», -
     писав великий український мовознавець Іван Огієнко.
9 листопада в Україні відзначається День української писемності та мови. Це свято було встановлено Указом Президента України в 1997 році, і відзначається щорічно на честь українського літописця Нестора - послідовника творців слов'янської писемності Кирила і Мефодія.
Яка прекрасна українська мова! Виплекана колоссям, землею, виспівана птахами, звеличена письменниками. Мова… яка ти багатогранна, ніжна, чиста, як промінчики сонця, що яскравим сяйвом осипають землю добром, радістю, плодами…
Мелодійна, ніжна, солов’їна. Навіть слів не вистачає, щоб описати калинове слово. Тож давайте оберігати, плекати, звеличувати зброю, гострішу за будь-які кулеметні постріли.
Пам'ятаймо, що наша писемність і мова – це чиста криниця, із якої б’є, мов сльоза, джерело. Вона, як добірне зерно, яким маємо всі ми, патріоти держави, засівати поле спілкування, домагатись її розквіту, утвердження на теренах нашої незалежної України.
Українське слово споконвіку живе в піснях, легендах, у нашій історії й сьогоденні. Виткана і чарівною калиною, і синім барвінком, і вишневим цвітом та запашною рутою-м’ятою.
                                         Але ж у нас прекрасна рідна мова.
                                         Відтінків в неї стільки, скільки барв!
                                        У ній – і сива давнина, й онова.
                                         У ній – далеких предків пісня й сталь…
В бібліотеці була проведена поетична елегія: "Ти наше диво калинове,кохана українська мово " бібліотекар   підготувала  ряд цікавих завдань та загадок, пов’язаних зі слово складанням та переставлення літер. Діти шукали приховані слова в текстах речень за допомогою Інтернету. 

 

 Я сподіваюся, що після сьогоднішнього заходу в душах присутніх , залишилася не одна краплина любові до своєї мови та розуміння того, що мова - це скарб, без якого не може існувати ні народ, ні Україна як держава.